18 мая Украина отмечала День памяти жертв геноцида крымскотатарского народа. В социальных сетях вспоминают последствия трагедии, случившейся 73 года назад, и обсуждают отношение российской власти к этой дате.
...Сьогодні нагадали дочкам, чому 18 травня є днем жалоби для нашого народу. Дружина розповіла їм, як старих, жінок і дітей вигнали з будинків, посадили у вагони і розлучили з Кримом. Молодша дочка зі сльозами на очах підійшла до мене. Чому ти плачеш? - запитав я. Я не хочу їхати з дому ... Не плач, доню, ми віддамо всі сили, щоб подібна трагедія більше не повторилася.
18 ТРАВНЯ. ТРАГЕДІЯ, ЯКА ЄДНАЄ НАС УСІХ Родина моєї тещі - з Балаклави. Під час розкуркулювання голову сім'ї було вбито на порозі рідної хати через невизнання радянської влади. З їхнього будинку "асвабадітєлі" вивезли все, в тому числі - білий рояль. Депортували родину вже з Сімферополя - Ак'смеджиту. Тещу батьки назвали Сефає. На честь тітки, яка померла у вагоні під час депортації. Сама теща народилася і частину життя прожила на кладовищі, у землянці. Депортація розділила її родину. Одні члени сім'ї були вивезені за Урал, інші були розкидані по різних містах Узбекістану. Деяких родичів так ніколи й не знайшли, їхня доля - невідома. Жоден з депортованих членів родини більше ніколи не бачив Криму. "Додому" повернулися лише деякі їхні діти та онуки. Нащадки депортованої кримськотатарської родини, які сьогодні могли б жити поруч, в одному селищі, розкидані сьогодні по різних країнах. І це лише одна коротка історія однієї кримськотатарської сім'ї на прізвище Абібула, з Балаклави.
На протяжении всего дня 18 мая российская полиция в Крыму пыталась помешать крымским татарам отметить годовщину депортации. Людей задерживали за ношение крымскотатарского флага, останавливали их машины и перекрывали доступ к мемориальным доскам.
У меня нет слов.... Не удивлюсь если оккупанты скоро вместо памятников о жертвах депортации начнут Сталина везде устанавливать!
А тем временем в Крыму людям запрещают память и невыплаканную боль.
Так же в 1944-м они "воевали" со стариками, женщинами и детьми, пока мужчины были на фронте
...73 года назад было совершено преступное злодеяние сталинизма.
На протяжении трех лет после аннексии Крыма власти Российской Федерации проводят последовательную политику расовой дискриминации в отношении крымских татар. Фактически осуществляя преемственность сталинских преступлений на контролируемой ими территории Крыма.
Одной из форм давления в отношении крымских татар являются попытки "стирания" национальной идентичности, "стирания" памяти народа. Теперь радоваться на национальных праздниках или скорбеть в траурные дни позволяется только по государственной разнарядке. В строго определённых местах под пристальным наблюдением организаторов-коллаборантов. Любое исключение из этого правила жестоко карается...
Вместе с тем, даже драконовские российские законы не содержат никакого запрета на посещение мемориальных мест, на возложение цветов, на переживание скорби. Не требуется получать никаких разрешений, чтобы отдать дань уважения жертвам Депортации (геноцида) крымских татар. Нет необходимости подавать уведомление о желании помолиться, тем кому это требуется...
У Павла Казарина есть этому объяснение.
И вторую скрепу - про "исконно русский Крым"
Комментаторы сравнивают, как к годовщине депортации относятся на материковой Украине и в аннексированном Россией Крыму.
Не хватает слов, но есть вера в лучшее будущее для нашего народа. Терпения кырымлы, за нами правда и мы всегда побеждаем.