Доступность ссылки

Остап Киндрачук: «Я патріот Криму, ідентифікую себе як кримський українець»


Туга за Кримом
пожалуйста, подождите

No media source currently available

0:00 0:02:12 0:00

Лето 2014 года было первым, когда Остап Киндрачук не играл на набережной родной Ялты. Наш разговор с ним начался с политично-патриотичной ноты.

– Як ваш настрій?

– Настрій як завжди у козаків.

– Бойовий?

– Ні, не дуже, бо зараз бойовий настрій немодний.

– Немодний?

– Так, коли він проявлявся на Донбасі, то сказали «Стоп, із своїм бойовим духом, у нас мінські переговори. Не треба нам цього духу.

«Я тут сьому зиму, – рассказывает Остап. – Влітку, коли сезон, я там граю, бо багато людей. А взимку Ялта порожня. Минулого року приїхав до Києва і накрив мене тут Євромайдан – це вже була сьома моя зима. А минулого літа я довго не повертався до Ялти, бо дружина казала, що поки що «тут твоя бандура не буде користуватися популярністю», та під кінець літа все ж таки поїхав і пожалкував, що не їхав раніше».

История этого человека пропитана романтикой и мужской силой. Теперь в родном Крыму туристы из России казака-бандуриста, который 35 лет жизни ходил в море, был капитаном пассажирского судна, принимают как «украинскую экзотику». На Крещатике в центре столицы он – символ казацкого духа. Здесь Остап Киндрачук играет и поёт песни исключительно на рідній мові, хотя признаёт, что для киевской власти Крым всегда был чем-то вроде планеты Марс, таким же далеким и непонятным. Сегодня казак вспоминает, как упёрся в стену, добиваясь для детей и внуков права учиться на украинском языке в Крыму.

«Ми років п’ятнадцять добивались української школи, щоб діти і внуки на рідній мові вчились. Приїжджали ми до Києва в міністерство культури, вони кажуть: «Не треба вирішувати з нами, у вас є своя влада в Криму. Туди і йдіть», а у Сімферополі кажуть прямим текстом: «А нахрена вона нам ваша школа». От так ми і жили, як на Марсі і нiкого це не хвилювало. У Києві і зараз не дуже хвилює».

* * *

Родился Остап в селе в Ивано-Франковской области в 1937 году, отец был заведующим библиотекой. Когда началась война, чтобы сохранить книги, он перенёс их домой, чтение украинских призведений стало фундаментом для формирования мировозрения юного козака.

Остап Киндрачук в молодости
Остап Киндрачук в молодости

В Ялту пан Остап попал в 1956 году, до того в Казахстане поднимал целину, как патриот-комсомолец, отправился туда по призыву Хрущева, оказался рядом с Сибирью. О том, как он оказался в Крыму, Киндрачук рассказывает так: «І морози, звичайно, сибірські, до яких я не звик, і я обморозився, рука розпухла, її хотіли ампутувати. Тоді я поїхав в Ялту на лікування і там побачив, що це шматочок Раю на Землі, і нащо мені той Казахстан. «Налікував» двох синів, дочку, десять внуків. Після війни ялтинській порт все ніяк не міг обновити свою плавбазу і будував дерев'яні катери пасажирські, які мали пташинi імена, їх називали «морские птички». Таких 40 пташок було, людей не вистачало, і я пішов моряком. А потім у батумську мореходку поступив на штурманське відділення і по мікросходинкам кар’єри дійшов до капітана, возив пасажирів Ялта – Сочі, Ялта – Одеса».

В тот момент Ялта стала местом, где смогла прижиться украинская культура.

«При клубі медичних працівників у Ялті була заснована капела бандуристів. Олексій Федоровіч Нирко навчал всiх бажаючих, казав: «Єдина умова – щоб ми спілкувалися рідною українською мовою, бо без української мови бандура – це мертвий предмет». І так у капелі був створений українській мікро клімат».

Глава ялтинской «Просвіти» Алексей Федорович Нирко – подвижник кобзарства Крыма и Кубани, бандурист и историк кобзарства, основал музей бандуры в Ялте. За его взгляды подвергался преследованиям со стороны советской власти. Как рассказывает Остап: «Нирко посадили, как буржуазного националиста».

* * *

Вся семья пана Остапа сегодня живет в Крыму. На вопрос о том, как дети отнеслись к оккупации, он отвечает: «Як кожна нормальна людина, коли сьогодні сонячний день, а завтра злива, грім гримить, блискавки. Змініти це неможливо».

Разрывать отношений с Ялтой козак не собирается. Говорит, что именно там вся его жизнь. Когда спрашивают: «Кто же ты и где твоя малая родина?», говорит: «Там же все моє життя, я відколи там почав жити, я ж освоїв кожен камінчик, кожен кущик, там мої діти народились, там мої внуки народились. Я - патріот Криму, ідентифікую себе, як кримський українець, бо є карпатські українці, які себе гуцулами називають, є на Поліссі поліщуки, є на Донбасі, Слобожанщіна, на Кубані козаки – це все етнічні гілки одного єдиного українського народу, а я дав початок своєму кримському роду і відношу себе до кримської гілки українського народу. У мене такий вік, що наближається моя червона риска і як догорає свічка, прийде і моя черга. Я хочу, щоб мене похоронили в Ялті, першим з моєї великої родини».

Под конец беседы, после прослушивания песни о тоске по родной крымской земле, пришло понимание, что этот человек – один из немногих, кто нёс украинскую культуру через советский период, своими глазами видит не первую войну и не первую оккупацию украинских земель. Спросила, а когда же украинскую культуру душили больше, при какой власти и в какой период? Вот что ответил пан Остап: «По-моєму, і за української влади не краще було, у Києві завжди не реагували на потреби української культури, тому там (в Крыму. – Прим. ред.) практично не мінялася ситуація. Я читаю газету «День», і там детально йдеться про те, що у Крим їдуть фури, по 500 машин в день пересікають кордон, теперішній кордон з Кримом, з продуктами, з товарами, бо це – бізнес. А якщо щось треба звичайним людям, то для них відмінили залізничне і автобусне сполучення, бо це – звичайні люди, і на них не варто реагувати».

Смотрим фото семьи, сильного и мужественного козака переполняет чувство гордости. А среди вещей, которые собраны в небольшой сумке и, наверное, всегда с собой – удостоверение Национального союза бандуристов Украины.

Смелый открытый взгляд и искренний смех, сильный характер, вера в украинский народ и желание нести культуру не благодаря, а вопреки всему. Именно благодаря таким людям, как Остап Киндрачук, остается надежда и вера в лучшую жизнь украинского духа.

В ДРУГИХ СМИ




Recommended

XS
SM
MD
LG